08.12.2015

Корупційні діяння, інші правопорушення, пов’язані з корупцією, та їх види

Корупцією є діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (ст. 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією»).
Протиправне використання такими особами наданих їм повноважень передбачає перевищення ними їхніх владних та інших службових прав, а так само інше умисне зловживання ними, а також умисне невиконання покладених на них обов'язків.
Корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних правопорушень, а також порушень етики поведінки посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, пов'язаних з вчиненням цих правопорушень. Виділяються кримінальні, адміністративні, дисциплінарні та конституційні корупційні правопорушення. Найбільш небезпечними з них є правопорушення кримінального характеру - корупційні злочини.
Корупційні правопорушення можуть здійснюватися у різних формах (одержання хабара, неправомірне втручання у діяльність інших державних органів або посадових осіб, надання незаконних переваг фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття відповідних рішень тощо), але вони завжди пов'язані з неправомірним використанням відповідними особами наданих їм влади або службових повноважень.
2.2.До корупційних діянь належать:
незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, разі виконання таких функцій (в тому числі діяльність посадових осіб місцевого самоврядування, що спрямована на здійснення повноважень місцевого самоврядування), матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;
одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави (в тому числі діяльність посадових осіб місцевого самоврядування), кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
Під матеріальними благами слід розуміти матеріальні умови життєдіяльності, які здатні забезпечити достаток, матеріальне благополуччя, задовольнити матеріальні інтереси. Такі умови створюються шляхом використання відповідних властивостей майна.
 Матеріальні послуги - це будь-які дії майнового характеру, тобто дії, які потребують певних затрат праці для збільшення або поліпшення якості майна, а отже, мають свою грошову оцінку. Отримання таких послуг пов'язане з витратами майнового характеру (певного майна чи праці). При вчиненні ж корупційного діяння зацікавлена особа одержує такі блага без витрати ним свого майна і своєї праці за рахунок коштів держави або  інших осіб. Такими послугами можуть бути: отримання коштів або матеріальних цінностей, у тому числі  будівельних матеріалів та запчастин, для проведення ремонту квартири, транспортного засобу, побутової техніки, будівництва будинку, виконання робіт щодо догляду за літніми  громадянами, дитиною тощо.
Пільгами визнається звільнення тих чи інших осіб від відповідних рівних для усіх або для певних категорій громадян обов'язків або встановлення для них додаткових прав.
Умови і порядок надання соціальних пільг в Україні регулюються Законом „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від          5 жовтня 2000 р. № 2017-III. За змістом пільги поділяються на додаткові можливості майнового чи немайнового характеру. До майнових належать пільги, що надаються у вигляді додаткових виплат, повного або часткового звільнення окремих категорій громадян від обов'язкових платежів. Немайновими вважаються пільги, пов'язані з наданням громадянам додаткових відпусток, скороченням робочого часу, виконанням полегшеного виду роботи та інших переваг немайнового характеру. За категоріями осіб, яким встановлюються пільги, цих можна поділити на: трудові, пенсійні, житлові, у галузі охорони здоров'я, фінансово-кредитні.
Згідно з чинним законодавством певні категорії громадян України мають право на такі, зокрема, пільги, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів: звільнення або зменшення плати за житло, комунальні послуги, електроенергію, газ, паливо; безкоштовний проїзд всіма видами пасажирського міського (комунального) та приміського транспорту, безкоштовний капітальний ремонт житлових приміщень громадян; надання бюджетних кредитів та позик; безплатне або пільгове встановлення телефону; безплатне або пільгове користування телефоном; безплатне або пільгове санаторно-курортне лікування; безплатне або пільгове забезпечення автомобілями тощо.
При цьому слід мати на увазі, що не всі з перелічених переваг у юридичному плані визнаються пільгами. У своєму Рішенні у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що багато таких „пільг”, встановлених Законами України „Про міліцію”, „Про прокуратуру” тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів.
З огляду на це у кожному конкретному випадку необхідно з'ясовувати, яким саме нормативно-правовим актом визначено ті чи інші пільги і на які категорії громадян вони поширюються. Для того, щоб притягнути особу до відповідальності відповідно до Закону України „Про боротьбу з корупцією” за ознакою незаконного одержання пільг, треба встановити відсутність у такої особи права на пільгу, яку вона одержала. Ігнорування цієї вимоги може призвести до безпідставного притягнення осіб до юридичної відповідальності. Крім того, при визначенні суб'єктів одержання існуючих в Україні пільг слід керуватися також Положенням Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від       29 січня 2003 р. №117.
Інші переваги - це переваги (привілеї, додаткові гарантії), які не охоплюються поняттям „пільги”, але ставлять певну особу в нерівне становище з іншими особами. Вони можуть полягати, зокрема, у праві на позачергове або першочергове одержання матеріальних благ чи послуг або пільг, які належать особі за законом. Наприклад, як отримання переваги може бути розцінене одержання квартири від держави особою, яка хоча і перебувала на обліку як така, що має право на першочергове одержання житла, але у відповідному списку таких осіб не була першою, тобто фактично одержала житло поза чергою.
Незаконним слід визнавати таке одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, яке взагалі не передбачене для неї (на яке вона за законом не має права), або, хоча й передбачене, але було одержане нею з порушенням встановленого законом порядку (в обхід закону).
Особливою формою (специфічним, замаскованим способом) незаконного одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг є прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості. За таких обставин особа приймає (одержує) предмети чи послуги за фіктивною вартістю. В результаті цієї фіктивності одержувач предметів чи послуг виграє матеріально. Він не сплачує за предмет чи послугу ту ціну, яка є дійсною і яку за них сплачують інші особи. При цьому зменшення для нього вартості предмета (послуги) відбувається у зв'язку з виконанням ним функцій держави.
Вартість предметів (послуг) є економічною категорією і включає в себе певну кількість суспільно корисної праці, затраченої на виробництво товару (послуги) і втіленої у ньому. Фактична (дійсна) вартість є відображенням істинної вартості предметів та послуг, тобто вартості як економічної категорії, що обраховується за допомогою конкретних економічних. нормативів.
Відповідно до Закону України „Про ціни і ціноутворення” від 3 грудня 1990 р.    № 507-XII в Україні застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають  домінуючу позицію на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.
При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.
Всі інші ціни та тарифи є вільними, тобто самостійно встановлюються виробниками товарів і послуг.
Термін „дійсна вартість” вживається у низці рішень Верховного Суду України, зокрема у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня   1997 р. № 7 „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок”. У п. 6 цієї Постанови зазначається, що „під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий у даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза”.
Той факт, що ціна (тариф) прийнятих предметів чи одержаних послуг є істотно нижчою, ніж їх фактична (дійсна) вартість, є оціночним, тобто у кожному конкретному випадку він встановлюється тими правоохоронними органами, які складають протокол про корупційне діяння, та судом, який розглядає справу про таке діяння, на підставі відповідних законів економіки та норм законодавства, які визначають ціни (тарифи) на певні види та групи товарів (послуг). Істотність різниці вартості встановлюється у кожному конкретному випадку. При її визначенні слід виходити з того, що різниця між фактичною (дійсною) вартістю предмета чи послуги і вартістю, за якою вони прийняті (одержані), є значною.
При виявленні корупційного діяння необхідно звертати увагу та з'ясовувати наявність причинного зв'язку між ним і виконанням особою, яка його вчинила, функцій держави, що потребує у кожному випадку відповідного дослідження і доведення матеріалами справи того, у чому саме цей зв'язок виявився.
При цьому слід мати на увазі, що матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як безпосередньо, так і через членів її сім'ї, третіх осіб, поштою або в інший спосіб. Спосіб і обставини прийняття предметів і одержання послуг не мають правового значення для визнання діяння корупційним. Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе особисто, так і для  знайомих, родичів, близьких тощо.
Специфіка одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством, як різновиду корупційного діяння обумовлена предметом правопорушення (кредит, позичка, цінні папери, нерухомість) та способом його одержання (шляхом використання пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством).
При цьому пільги і переваги можуть стосуватися безпроцентних кредитів чи позичок, безкоштовного чи з частковою оплатою придбання майна, одержання кредитів чи позичок за заниженими процентними ставками, а також переваг, пов'язаних з формальними моментами (одержання кредитів, позичок, майна поза чергою, у першу чергу, в іншому пільговому порядку тощо).
Використання для одержання особою кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна, пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством, означає, що зазначені пільги взагалі не передбачені чинним законодавством, або конкретний суб'єкт корупційного діяння не належить до категорій осіб, на яких розповсюджуються передбачені законом відповідні пільги чи переваги, тобто їх дія на нього взагалі чи у даному випадку не поширюється. У зв'язку з цим при притягненні особи до відповідальності за корупційне діяння, необхідно з'ясовувати, чи передбачає чинне законодавство відповідні пільги та переваги в одержанні вказаних кредитів, майна тощо і чи мала особа, стосовно якої вирішується питання про відповідальність за Законом України „Про боротьбу з корупцією”, право ними скористатися.
Корупційні діяння, відповідальність за які встановлена ст. 1 Закону України „Про боротьбу з корупцією”, вважаються закінченими з моменту незаконного одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг або з моменту одержання такою особою кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
2.3. Під іншими правопорушеннями, пов'язаними з корупцією, слід розуміти передбачені Законом України „Про боротьбу з корупцією” порушення спеціальних обмежень (ст. 5), вимог фінансового контролю (статті 6, 9), невжиття заходів щодо боротьби з корупцією (ст. 10), невиконання обов'язків по боротьбі з корупцією (ст. 11).
         Відповідальність за інші правопорушення, що мають „корупційний характер ”, тягнуть за собою адміністративну (наприклад, ст. 184-1 „Неправомірне використання державного майна ” Кодексу України про адміністративні правопорушення) або кримінальну відповідальність (наприклад, ст. 364 „Зловживання владою або службовим становище ”, ст.365 „Перевищення влади або службових повноважень ”, ст.368 „Одержання хабара ” Кримінального кодексу України, ст. 191 КК України “Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) тощо. До порушень спеціальних обмежень стосовно державних службовців або інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, відносять:   
          спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції, передбачені ст. 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією”;
сприяння, “використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг” (п. „а” ч. 1 ст. 5);
зайняття підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, перебування повіреними третіх осіб у справах державного органу, в якому вони працюють, а також виконання роботи на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики) (п. „б” ч. 1 ст. 5);
входження самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність         (п. „в” ч. 1 ст. 5);
відмову фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисне затримування її, надавання недостовірної чи неповної інформації (п. „г” ч. 1 ст. 5).
Державні службовці, які є посадовими особами, несуть відповідальність також за порушення додаткових спеціальних обмежень:
сприяння, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (п. „а” ч. 2  ст. 5); неправомірне втручання, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень  (п. „б” ч. 2  ст. 5); виступ повіреними третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого вони контролюють
(п. „в” ч. 2 ст. 5);
надання незаконних переваг фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень (п. „г” ч. 2 ст. 5).
Порушення вимог фінансового контролю – це неподання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, декларації про доходи в порядку і на підставах, передбачених статтею 13 Закону України „Про державну службу” (ч. I cт.6), та неповідомлення державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у письмовій формі у десятиденний строк про відкриття нею валютного рахунку в іноземному банку у податкову службу із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження іноземного банку (ч. II cт.6).
При вирішенні питання про притягнення уповноважених осіб (керівників) до юридичної відповідальності за невжиття заходів щодо боротьби з корупцією необхідно звернути увагу на те, що зміст цього протиправного діяння полягає в тому, що керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень в межах своєї компетенції не вжили заходів щодо припинення корупційних діянь та негайно не повідомили відповідні державні органи про їх вчинення.
Умисне невиконання обов'язків по боротьбі з корупцією означає умисне не складання або невчасне складання протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, при наявності для цього відповідних підстав, або умисне неподання до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, особою, на яку покладено ці обов’язки.
2.4. Згідно із Законом України „Про боротьбу з корупцією” суб'єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, є особи, уповноважені на виконання функцій держави, до яких слід віднести державних службовців, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, а також посадові особи місцевого самоврядування.
Зазначені суб'єкти за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією,  за ст. 10 Закону України „Про боротьбу з корупцією”  несуть адміністративну та дисциплінарну відповідальність.
Питання про кримінальну відповідальність, а в частині відшкодування заподіяної шкоди протиправними діями винних осіб - цивільно-правову та матеріальну відповідальність за корупційні діяння та правопорушення, пов'язані з корупцією, вирішуються відповідно до вимог чинного законодавства.
При інкримінуванні особі правопорушення, передбаченого Законом України „Про боротьбу з корупцією”, обов'язково необхідно встановлювати умисний характер вчиненого діяння та наявність особистого інтересу, на задоволення якого воно спрямовано. Відсутність у діянні особи наміру, а так само не з'ясування цієї обставини у процесі адміністративного провадження виключає притягнення особи до юридичної відповідальності. Не встановлення або неправильне встановлення особистого інтересу, на задоволення якого спрямовано корупційне діяння, тягне за собою помилки, створює труднощі у його кваліфікації.