18.03.2015

Не зійде більше сонце для Івана Юсипіва

Страшна звістка про загибель у зоні АТО бійця 28-ої Одеської гвардійської механізованої бригади, мешканця с. Сирітське Новоєлизаветівської сільської ради Івана Юсипіва надійшла наприкінці минулого тижня на Ширяївщину. У районі було оголошено триденну жалобу.

 

А у день похорону плакала навіть природа… Дрібний дощик змішувався із пекучими сльозами на обличчях усіх, хто прийшов попрощатися із героєм-земляком. Віддати шану Івану Юсипіву зібралися сотні жителів сільської ради, району, військові побратими, друзі, однокласники, представники районної влади, органів місцевого cамоврядування, громадських організацій. Усі вони зібралися на центральній площі Новоєлизаветівки, аби супроводжувати тіло загиблого до місцевого храму. Відспівували Івана настоятель Свято-Троїцької церкви Вадим Дворецький та благочиний Ширяївського округу, протоієрей Анатолій Шаповал. А потім велелюдна скорботна похоронна процесія вирушила до

місцевого сільського Будинку культури, де відбулася громадянська панахида.

Щирі співчуття сім'ї, рідним та близьким військовослужбовця висловили голови сільської ради Ірина Кравцова та районної ради Віктор Погорєлов,

військовий комісар Батир Маліков, директор Новоєлизаветівської ЗОШ Валентина Юдіна. Всі вони наголошували, що Іван у свої неповні 22 роки,

разом із кращими синами українського народу, гідно і мужньо відстоював людську свободу і права, соборність та незалежність держави, достойне

майбутнє для співвітчизників. Ірина Кравцова наголосила, що пам'ятає Іванка ще 3-річним малюком, коли він уперше зі сцени сільського Будинку куль-

тури читав вірш. Валентина Юдіна відгукувалася про хлопця, як про надзвичайно скромного, добросовісного, дисциплінованого і товариського колишнього учня. А з фотографій, що демонструвалися в цей час на екрані,

посміхався щирий, доброзичливий і життєрадісний юнак у колі друзів, однокласників, яким він завжди, за потреби, міг прийти на допомогу, підтримати у скрутну хвилину. Тож, не вагаючись, майже рік тому став на захист рідної держави і з честю виконав свій військовий обов'язок. Проте не можна знайти слів втіхи для батьків Івана Валентини Петрівни та Романа Семеновича, його братів Руслана і Романа, молодої дружини Інни. Їхня втіха, радість і гордість більше ніколи не переступить поріг рідної домівки. І не зійде більше сонце для Івана Юсипіва.

Але герої не вмирають.